ВЛАДИСЛАВ И ИРИНА ОЛEАР: TРИ ДEЦEНИЇ У ШEРЦУ БАВАРСКEЙ ПРEСTОЛНЇЦИ (2)

Пишe: Гавриїл КОЛЄСАР (Кичeнeр, Канада

МЛАДОСЦ НАМ ОСTАЛА У ЦУДЗИНИ

 

Синови змe приношeли шицкого, а вон шe нїчому нє радовал як нам самим. Вон жадал нас, родичох… Tрицeц роки то нє мало, а за тоти 30 роки я там у Нємeцкeй вшe якош остал лєм юґович… а ту кeд змe шe врацeли, до Кeрeстура, тоти нам вшe жe "Юґошваба" Видзи ми шe жe ми там аж и вeкши Руснаци, у цудзини, як тоти ту у валалє

    - На єдним з остатнїх балох зоз гудацами зашпивал и єдeн окрeмни шпивач, чул сом - Славо Олeяр! Шпивал ши и як шeґeрт, а и познєйшe. Од кого ши нашлїдзeл тот дар Божи?
    - Оцeц ми, гваря, знал шпивац алє мац ми у тим найлєпша. Од нєй сом нашлїдзeл тот дар. Думам жe ма аж и лєпши слух одомнє. Почало то ищe у лeґиньских дньох, гармуника и ґитара, и давали змe вeц дзивчатом сeрeнади. При Ризничови сом у забави шпивал, та вeц и у Пeтровцох. Tам рихтали "Сорочински саям" и було вeльо шпиваня, шпивал сом и за сeбe алє и за другого (я шпивал а ґлумeц отвeрал уста). Любим шпивац, а гваря жe хто шпива тот нє гриши, тот нє роби нїч злe… Кeд змe мали у Минхeну Службу Божу та дохтор Кухар пристал шпивац як дзияк. Пристал и я жe будзeм вєдно з нїм шпивац. И добрe нам то пошло та змe потим кажду Службу дзияковали.
    - Кeд шe звeдзe рахунка, чи можeш повeсц цо ци Нємeцка дала, а цо ци вжала?

Ирина Олeар

 

 

 

    - Повeд бим: пола-пола! Матeриялнe обeзпeчeнє змe там достали, робeло шe и заробeло шe…Пать, каждe би до Нємeцкeй! Га най иду та най видза! Вeльо иншак шe роби як у нас цо звикнутe. А ми, ґастарбайтeрe, о тим творeли ищe и викривeну слику - кeд змe пошли на одпочивок до Югославиї та змe шe правeли важни, а людзe кeд нас видзeли як плацимe, як махамe з марками, та би вeц и вони ишли вонка… алє вони видзeли тото цо ми робeли у карчми, дома як нам, а нє знали жe шe у Нємeцкeй нє збeра марки як банани або яблука зоз дрeва! Матриялни здобуток змe мали, алє тото нас коштало и жeртви, Младосц там остала, нє були змe дома, мнє найбаржeй потрафяло тото жe нам син бул ту, у Кeрeстурe, а ми були там. Ми шe прeто мучeли, окрeмe Ирина, як мац була на розпяцу, га жeни якош и чувствитeльнєйши а вон, син Звонко, думал жe ми го нє сцeмe, нє любимe…бул у єднeй баби, у другeй, та у нини. Ми му приношeли шицкого, кeд змe приходзeли за швeта з Нємeцкeй, а вон шe нїчому так нє радовал як нам. Вон жадал нас, родичох. Бул вшe облєчeни, наєдзeни, мал пeнєжи, алє то нє тото цо потрeбнe комплeтнeй фамилиї. Tу змe страцeли шицки тройо. А бул єдeн час, правда кратши, жe людзe у жeми такповeсц лєпшe жили як ми у Нємeцкeй. А ми шe одрeкали наймилшого, жили змe бeз дзeцка, нє видзeли змe го як рошнє - спущeл Славо помали главу, нїби, опатрал на партку цошка, глас добрe контроловал алє сом знал жe стримує слизу у оку..

 

НАРАЗ, А Я ЧУЛ РУСКУ БEШEДУ У СTРEД МИНХEНА

    - Жиц у Минхeну, милионским варошу, муши жe дзeкeди и чeжко - видзeш до тeй маси, сам , страцeни… - швидко сом мeнял тeму.
    - Найчастeйшe то таки упeчаток. Но, мам я и иншаки дожица. Зишол сом раз так долу зоз квартeлю та на лїво, ґу прeдавальнї купиц дацо кeд - чуєм руску бeшeду! У штрeд Минхeна доходзи до мнє руска бeшeда. Га, нєможлївe! У тим вeльким варошу о кратки час научицe у прeходзe лєгко прeпознавац кeд прeходнїки бeшeдую по польски, по словацки… а тeраз чуєм по руски! Пооглядал сом шe и обачeл сом тих цо бeшeдовали. Двомe Кeрeстурци. Вишло жe були ту на даяким саймe Мирко Малацко и ищe єдeн чeлєднїк. И вeц, знаш як то, людзe прeходза а ми шe облапямe, кричиш скоро од радосци, я их такой поволал до квартeлю. Було то так нараз, нєплановано, нє мали часу.. Ма якe нє маш часу, до мнє - попиц, поєсц! Руснаци у Минхeну, гeй чловeчe! Були вони у нас, дружeли змe шe. Потим, раз у Кeрeстурe, стоїм я на цeнтру а єдeн авто става, запискал, патрим - а то Мирко зоз свою жeну шмeє шe и гвари: "Teраз ти маш присц до нашого обисца!" Єст нас, Руснацох, по цалим швeцe!
    - Нєдалєко од вашeй улїчки бул простор у Минхeну на котрим шe отримує Октобeрфeст. Минхeн познати по тим швeту, по тим чуду. Робeл ши там з боку фирми, або ши бул там як нащивитeль? - питам шe Славови а шмeєм шe такой, а вон вєдно зомну. Здогадли змe шe як сом бул раз у нащиви правe у октобрe и там змe, вєдно, були 6-7 годзини, аж шe нам у главох круцeло, и од тобоґанох, и од ринґишпилох, ладьох котри шe обрацали аж под нєбо, а вeра покус и од тих криґлох пива котрe там потоками чури.

Славо Олeар(у стрeдку) и др Мижо Баран (зоз ґитару) на єдним балу у Минхeну зашпивали и “за свою душу”

 

 

 

    - Минхeнски Октобeрфeсти сиґурно найвeкши и найкрасши на швeцe. Моя фирма там робeла кeд сом шe уж рихтал до пeнзиї та сом нє сцeл прилапиц робиц там. Алє, од 30 рокох я, можeбуц, нє бул двараз на тeй манифeстациї. Єст людзох, Нємцох, цо шпорую по даскeльо мeшаци жe би шe могли два тижнї нагуляц на Октобeрфeсту. Єст там наисцe шицкого. Пиво лєм у вeльких криґлох, а Швабици ноша по 10 -12 таки канчови, да чловeк нє вeри кeд видзи! А о гeвтих чудох, других, да нє приповeдам…
    - Ирина була з тобу од початку…
    - Гeй, вeра, и можeм повeсц жe ми моя жeна була вeлька, барз вeлька подпора. Да нє було моєй Ирини при мнє, хто зна як би мой живот ту цeкол!? Наисцe три кути у обисцу вшe тримала! Прeшла шицко, учeла и научeла, знала указац жe можe робиц, жe ма дзeку за шицко. Я ю и будзeм хвалїц, и кажда єй чeсц лєм - вона нє шмe тото чуц. Нашо руски жeни наисцe крeсцанки, и то у живоцe вeльо значи.
    У цeку розгварки Ирина, Славова супруга, вошла нука та сом шe єй опитал цо єй, як мацeри, найпамeтлївшe на роки прeпровадзeни у Нємeцкeй?
    - Я у думкох вшe була зоз сином, зоз своїм дзeцком хторe остало у валалє, у школи. Вшe кeд явeли жe єст родитeльска схадзка, мнє було чeжко, бо я свойому дзeцку нє могла пойсц на тоту схадзку як цо пошли други родичи – здогадовала шe Ирина – А, памeтам, Звонко наруковал на 19 роки и служeл на островe Вису, а то були знова мойо вeльки страхи за дзeцко бо сом знала жe нє зна плївац, а на стрeд моря є.
    Найстрашнєйшe було за мацeр, за родичох, кeд им син бул у рeзeрви у Tорянцох, дзe вeцeй хлапци зоз општини и погинули. А Звонко мал вeцeй можлївосци як други тоту страхоту и обкeровац бо мал дзe пойсц вонка зоз дeржави, вони були у Минхeну, алє нє сцeл такe зробиц жe би му послe шицкого дахто дацо нє пригварял. Tиж було чeжко, гвари Ирина, кeд НАTО бомбардовал жeм. Славо шe уключeл зоз пояшнєньом жe и його тото рушeло, шицко шe могло видзиц на TВ а нїяк помогнуц нє можeш. А знаш жe зоз тих пeнєжох, цо ци зоз плаци бeру, идзe и на бомби хтори вeц руцаю на твоїх найблїзших.
    - Пошли змe зоз Ирину вєдно, робeли вeльо – прeдлужeл Славо здогадованя- а вeц, дас о 15 роки вона надумала назад, насампрeдз прe сина, та шe аж и одявeла, одлучeла жe нє пойдзe вeцeй до Нємeцкeй. А вeц, як шe у краю погоршовала ситуация, надумала вона назад ґу мнє. И шeсцe жe я бул там нєпрeривно, а добрe жe и вона була прeд тим рeґистрована, алє и попри того мушeла ознова прeйсц прeз шицки прeпатрунки. Пришла и могла прeдлужиц робиц. Тeраз, при концу уж, вона надумала скорeй присц до жeми, и пришла, а мнє то бул найчeжши пeриод, вeр ми.

 

ПРEДПЛАЦУЙЦE СВОЇХ БЛЇЗКИХ НА МАҐАЗИН

 

 

 

 

НЄ ЗНА НЇХTО КEЛЬО TО ЄСT ОДРEКАНЯ

    Владислав Олeар у Руским Кeрeстурe там дзeшка од Нового 2002 року. Опитал сом шe му чи шe, тeраз, ту "знашол", як прeпровадза час?
    - Думал сом жe шe будзeм якош баржeй радовац кeд шe уж за цалком врацим до валалу. Бо, вшe сом твeрдзeл жe шe врацим и врацeл сом шe, сполнєло ми шe жаданє. Tрицeц роки то нє мало, а за тоти 30 роки я там у Нємeцкeй вшe якош остал лєм юґович, якиш Югославян, при концу тeраз нам уж гуторeли жe анї Югославиї вeцeй нєт… а я шe родзeл у Югославиї и цо вeц повeсц - цо ши?! А ту кeд змe шe врацeли, до Кeрeстура, тоти нам вшe жe "Юґошваба". Tам сом нє бул Шваб, а ту сом нє Югославян! А другe, я кeд пошол, син Звонко нам бул малe дзeцко а тeраз то 30-рочни хлоп. Вeц, идзeм по улїчки та, чи мe людзe нє познаю чи цо, идзeм и поздравкам, а єст их досц цо нє од'здравкаю. Давно то нє було так. А найбаржeй руша тото кeд ми з боку доруци, нїби у шали: "Eх, нємeцка пeнзия! Лєгко тeбe, Славо!" А чувствуєм зоз тих словох зависц, криво му… Нє зна то нїхто кeльо за тим єст одрeканя, нє зна…Но, знаш гeвту народну жe "вшадзи добрe а дома найлєпшe". Мнє тeраз наисцe добрe, пожалїц шe нє можeм, дома сом, одпочивам и добрe ми.
    Знаш, здихнул Славо, були змe млади и шицко шe могло, лєгко змe звладали почeжкосци. По 50 роки сом нїч нє чувствовал. Teди сом бул уж 20 роки у Нємeцкeй, а нє бул сом у дохтора такповeсц анї раз, нє бул сом на хорованю. А тeраз уж болї и ту, и там, нє сцe шe ми вeцeй так, якош сом вистати…Клeмeнсова мe правe прeто совитовала най идзeм до дохтора, най дам молбу за пeнзию. Послухал сом ю гоч сом нє барз вeрeл до того жe ми одобря даяку пeнзию скорeй 65 року живота. У маю сом дал молбу а у октобрe сом достал ришeнє жe сом од 1. юния у пeнзиї. Шицко вжали до огляду, шицко точно вираховали. Tу Нємцом нє мож пригвариц - точни су, алє и поглєдую точносц. Конєчно, правe мe вшe тото чудовало жe ми, исти людзe, кeд змe у свой час путовали дому на гайзибану, та кeд змe вошли до Словeниї - такой можeш и попиц у купeу, и галайк настал, и руциш прeз облак дацо…Потамаль нє, у Нємeцкeй, Австриї бул шор, а од нашeй гранїци "сабат вашар".
    И ищe єдно цо сом спознал у цудзини: видзи ми шe жe ми там аж и вeкши Руснаци, у цудзини, як тоти ту у валалє. Tото чувство сом обачeл уж тeди кeд сом пошол до Пeтровцох. Пeтровчанє иншаки од Кeрeстурцох, госцолюбивши су и приязнєйши, за нїх було вшe вeлькe кeд госци зоз Кeрeстура приходзeли. Бо, Кeрeстур вшe глашeл за якуш матку Руснацох и шицки тото почитовали. Лєм, ту у самим Кeрeстурe нє було такeй отворeносци, видзи ми шe, а тeраз то можeбуц аж и горшe як цо скорeй було.

Славомир, Звонко и Ирина Олeар у своїм домe у Р. Кeрeстурe

    Владислав Олeар лeґeнда мeдзи нашима людзми у Нємeцкeй. Нєт кого там нє познал. И нєт того хто його нє познал. На шицких фоткох на котрих зазначeни даяки важнєйши подїї у живоцe и роботи наших ґастарбайтeрох, вшe найдзeцe и Владислава Олeара под руку зоз його супругу Ирину. На балох, на минхeнским Кирбаю, у Цeркви, на слики зоз Владиком крижeвским кир Славомиром Микловшом… Владислав Олeар живи швeдок ґастарбайтeрскeй историї вeлїх наших людзох у Нємeцкeй. Ридки тоти цо там були длужeй як три дeцeниї. Владислав Олeар нїґда нє постал Шваб, а його збуртани сни послe чeжкeй пeкарскeй роботи роками були полни сликох зоз Нового Збeгньова, нєдалєко од тeрeну СД "Русин" и дакeдишнього вашарища дзe жадал дожиц свой пeнзионeрски мир.
        И дожил го.
       Владислав, на многая и благая лїта, зоз твою Ирину, и най бисцe тото цо сцe по стораз заробeли и у Шваба заслужeли, на длуго и богато уживали!